Головна » Статті » 2014 \ № 1 » РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛІСТИКИ

А. Духневич Регулювання міжнародної торгівлі сільськогосподарськими товарами в рамках Світової організації торгівлі

УДК  339.52:338433

А. Духневич 

Регулювання міжнародної торгівлі сільськогосподарськими товарами в рамках Світової організації торгівлі

У статті здійснено теоретико-прикладне дослідження правового регулювання ролі й місця сільського господарства в умовах СОТ, а також місце міжнародної торгівлі та форми її регулювання в міжнародному праві. Досліджено нормативно-правові акти, роль і значення міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією для сучасних міжнародних відносин.

Ключові слова: СОТ, торгівля, ГАТТ/СОТ, держави - члени СОТ, гармонізація, правові норми СОТ.

Постановка наукової проблеми її значення. Розвиток міжнародної торгівлі все більш виразно проявляється останнім часом. Одним із результатів цього стає переорієнтація регулювання міжна­родної торгівлі з режиму найбільшого сприяння на національний режим. Цей процес уже позначився в рамках СОТ. Одночасно розвивається своєрідна уніфікація правил і норм регулювання міжна­родного обміну товарами й послугами. Складається сумісність національних правових норм регу­лю­вання зовнішньої торгівлі, яка зростає у своїх масштабах. На цій основі формується сучасна міжна­родна торгова система, організуючим центром якої поступово стає СОТ.

Науковий аналіз проблем, що розглядаються, здійснюється багатьма вітчизняними вченими. Серед них варто назвати В. Носіка, В. Семчика, А. Статівку, О. Погрібного та ін., які слугували фундаментальною базою для подальшого дослідження питань, що розглядаються.

Формулювання мети й завдань статті. Мета наукової розвідки - дослідження міжнародних нормативно-правових актів, визначення ролі міжнародної торгівлі й форм її регулювання. Новизна роботи полягає в тому, що в цій праці зроблено спробу дослідити роль і значення міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією для сучасних міжнародних відносин, виявити форми її регулю­вання.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Уругвайський раунд багатосторонніх торговельних переговорів був найбільш усебічним серед усіх раундів пере­говорів, проведених під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Він приніс такі результати:

– удосконалено правила ГАТТ і його супутні угоди. Це стосується торгівлі товарами;

– підписано Генеральну угоду про торгівлю послугами (ГАТС) [1];

– підписано Угоду з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність [2];

– створено Світову організацію торгівлі (СОТ), яка розпочала свою діяльність 1 січня 1995 р. По­чинаючи з цієї дати, ГАТТ втратила свою незалежність і стала частиною СОТ.

Усі країни - члени СОТ - повинні були внести зміни в національні законодавства й привести їх у відповідність до положень вищезазначених угод. На СОТ покладались обов’язки із контролю за виконанням вищевказаних обов’язків країнами-членами. Будь-яка країна - член СОТ, яка вважає, що інша країна - член СОТ - діє всупереч із порядком, установленим системою угод, може звернутися зі скаргою до СОТ із метою врегулювання таких розбіжностей. СОТ також несе відповідальність за організацію переговорного процесу щодо лібералізації торгівлі між країнами-членами.

ГАТТ 1994  складається з трьох статей.

Стаття 1 установлює зміст ГАТТ 1994, куди входять: а) Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1947 (ГАТТ 1947) із прийнятими змінами та доповненнями, за винятком Протоколу про тимчасове застосування, оскільки ГАТТ застосовується зараз на постійній основі; б) документи, прийняті в рамках ГАТТ 1947: протоколи про тарифні поступки, протоколи про приєднання та ін.; в) роз’яснен­ня щодо тлумачення деяких статей і положень ГАТТ; г) Марракеський протокол до ГАТТ 1994, що складається з погоджених тарифів і тарифних квот на сільськогосподарські товари, тарифів на інші товари, преференційних тарифів, поступок нетарифного характеру, зобов’язань щодо внутрішніх та експортних субсидій щодо сільськогосподарських товарів.

Стаття 2 регулює питання застосування термінів, уключаючи заміну терміна «договірні сторони» на термін «Світова організація торгівлі».

Стаття 3 містить виключення з частини ІІ ГАТТ 1994 щодо морських суден [1].

Створення Світової організації торгівлі мало на меті сприяння розвитку торгових відносин між її учасниками з питань, передбачених Угодою та багатосторонніми торговельними угодами, уклю­ченими в Додатки до Угоди про створення СОТ.

Нині майже всі країни, що розвиваються, проводять політику експортоорієнтованого розвитку економіки, роблячи виробництво все більш залежним від зовнішньої торгівлі. Не буде перебільшен­ням стверджувати, що в багатьох країнах, які розвиваються, практично всі підприємства на сьогодні залежать від зовнішньої торгівлі або як експортери, або як імпортери. Тому вони так само, як і їхні колеги в розвинених країнах, глибоко зацікавлені в тому, щоб здійснювати контроль за виконанням усіма країнами єдиних правил, що містяться в Угодах Уругвайського раунду.

Заключний акт, що охоплює результати Уругвайського раунду багатосторонніх торгових пере­го­ворів, який уключає тексти цих юридичних документів, містить понад чотириста сторінок. Вони доповнюються національними переліками на більш як двадцяти двох тисячах сторінок [3, с. 30].

У торгівлі товарами майже всі імпортні тарифи розвинених країн і значна частка тарифів країн, що розвиваються, спрямовані проти подальших підвищень. Таке «заморожування» гарантує, що по­легшений доступ на ринок, досягнутий у результаті зниження тарифів, не буде порушений раптовим їх зростанням або уведенням інших обмежень країнами-імпортерами. Такий гарантований доступ до ринків, який забезпечується зв’язуванням зобов’язань, дає можливість експортним галузям форму­вати інвестиційні та виробничі плани в умовах більшої визначеності.

Ця система також забезпечує стабільність доступу до експортних ринків, зобов’язуючи країни застосовувати єдині правила, що містяться в різних угодах (зокрема правил оцінки митної вартості, інспектування товарів на предмет визначення їх відповідності обов’язковим вимогам і стандартам тощо). Наявність таких єдиних правил допомагає експортерам, оскільки вони усувають відмінності у вимогах, які ставляться до експортерів на різних ринках.

Угоди СОТ вимагають, щоб законодавства країн-членів забезпечували певні права вітчизняним виробникам та імпортерам. Уряди зобов’язані надавати деяким із цих прав юридичну силу через національну юридичну систему. Щодо інших прав урядам потрібно їх дотримуватися для того, щоб зацікавлені сторони могли отримати від них повну вигоду.

Реалізація таких прав часто залежить від певних умов, які повинні виконати галузь або підпри­ємство. Наприклад, галузь має право звернутися до уряду з проханням увести захисні заходи, анти­демпінгові або компенсаційні мита тільки в тому випадку, якщо зможе довести органам, які розслідують ту чи іншу ситуацію, що її прохання зачіпає інтереси виробників, на частку яких при­падає значна частина товару, виробленого в цій галузі. Зі свого боку, органи, що розслідують си­туацію, зобов’язані перед тим, як почати розслідування, з’ясувати, чи відповідають факти, що містяться в заяві, дійсності.

Прикладом прав, що надаються угодами на користь експортерів, є право пред’являти свої докази в процесі розслідувань у країнах-імпортерах із приводу уведення антидемпінгових або компенса­ційних мит. Коли влада країни, що імпортує, ігнорує їхні права, то експортуючі підприємства не можуть звернутися до них за роз’ясненнями напряму. Вони повинні поставити це питання перед своїм урядом і надати йому можливість на двосторонній основі вирішувати його з урядом країни-імпортера та, якщо потрібно, звернутися до процедури врегулювання спорів, установленої пра­вилами СОТ.

Угода про сільське господарство [4] належить до найбільш суперечливих угод Уругвайського раунду. Вона охоплює питання виробництва й зовнішньої торгівлі сільськогосподарськими товарами (виключаючи рибу та рибопродукти).

Раніше правила ГАТТ не завжди можна було застосовувати до сільськогосподарського сектору. Деякі розвинені країни, захищали своє дороге й малоефективне сільськогосподарське виробництво, насамперед пшеницю та інші зернові культури, м’ясні й молочні продукти, через уведення, на до­даток до високих тарифів, кількісних обмежень та / або додаткових податків на імпорт. Такий рівень протекціонізму часто сприяв зростанню вітчизняного виробництва, продукти якого через високі ціни не могли бути реалізовані на міжнародних ринках тільки за допомогою субсидій. Таке субсидування діяло в напрямі зниження світових цін. Воно також позбавляло конкурентоспроможних виробників їхньої законної частки ринку.

Марракеська декларація [5], яка відкрила Уругвайський раунд, визначила цілий комплекс завдань для переговорів щодо лібералізації торгівлі сільськогосподарськими товарами, уключаючи поширення на цей сектор міжнародної дисципліни ГАТТ. Однак протягом всього Уругвайського раунду переговори щодо цих позицій розвивалися в обстановці гострих розбіжностей між розви­неними й державами, які розвиваються, а також між окремими країнами в групі розвинених держав.

Угода про сільське господарство має на меті застосування всіма країнами основних положень ГАТТ у торгівлі сільськогосподарськими товарами. Проведені переговори дало змогу добитися деякого прогресу в лібералізації торгівлі сільськогосподарськими товарами. Крім того, Угода ство­рила механізм щодо подальшої лібералізації торгівлі в цій сфері для майбутніх переговорів [4].

У підсумку, розвинені країни погодилися замінити кількісні обмеження й інші нетарифні заходи в сільському господарстві на тарифні. Нові тарифні ставки так само, як інші тарифи, знижувалися на 30 %. Зі свого боку, країни, що розвиваються, мали знизити свої тарифи майже на 2/3 від середньої величини. Крім того, усі країни зобов’язалися «зв’язувати», тобто не підвищувати тарифи на сільсько­господарські товари [4]. Однак здебільшого країни, що розвиваються, зв’язали свої тарифні ставки на більш високому рівні, ніж ті, які фактично застосовалися, чи знижені ставки мит. Країни, що ви­ко­ристовують субсидії, переважно розвинуті, погодилися знизити в узгодженому розмірі виробничі та експортні субсидії в сільському господарстві.

У рамках СОТ прийнято розділяти сільськогосподарські товари на дві групи, а саме: тропічні й інші. Незважаючи на те, що однозначного визначення тропічних товарів немає, напої типу чаю, кави та какао, бавовняні й жорсткі волокна типу джуту та сизалю, фрукти типу бананів й манго та інші товари, які майже виключно виробляються в країнах, що розвиваються, розглядаються як тропічні. За роки дії ГАТТ ці товари були об’єктом високих тарифів і внутрішніх податків у більшості розви­нутих країн. Оскільки ці товари становлять основний інтерес в експорті країн, що розвиваються. На минулих раундах переговорів у рамках ГАТТ пріоритет віддавався усуненню бар’єрів у торгівлі тропічними товарами. У результаті Уругвайського раунду більшість із цих товарів – у сирому й обробленому вигляді – надходили на ринки розвинених країн або без мита, або за преференційними угодами.

Більшість розвинених країн продовжували застосовувати проти імпорту інших сільсько­госпо­дарських товарів – пшениці, інших зернових культур, м’яса, м’ясних і молочних продуктів – як ви­сокі ставки митних тарифів, так і нетарифні заходи, такі як кількісні обмеження, примусове ліцензу­вання та варійовані податки. Їхня головна мета при цьому - гарантувати своїм виробникам ціни, які були вищі за світові і забезпечували їм високі й стабільні прибутки. Ці дії не тільки обмежували конкуренцію з боку іноземних виробників, але й лягали важким тягарем на бюджети таких країн, оскільки дорога власна сільгосппродукція, вироблена понад внутрішні потреби, могла поставлятися на світовий ринок тільки за допомогою експортних субсидій.

Крім того, Угода про сільське господарство, передбачає програму поступових перетворень у сільському господарстві. Її мета – створення «чесної і справедливої, орієнтованої системи сільсько­господарської торгівлі» (Преамбула до Угоди про сільське господарство) через дотримання країнами нової дисципліни, яка передбачає використання:

– прикордонних заходів для контролю імпорту;

– експортних та інших субсидій, які надає уряд для підтримки цін на сільськогосподарські то­вари, і гарантування прибутку сільгоспвиробникам [4].

Найбільш важливим елементом Угоди про сільське господарство є нові правила регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами. Вони вимагають від країн скасування нетарифних захо­дів через їх перерахунок в еквівалентний митний тариф із додаванням його до діючої ставки митного тарифу (стаття 4 і зноска 1 Угоди про сільське господарство) [4]. У результаті розвинені країни встановили нові, більш високі ставки митних зборів на товари, щодо яких вони раніше застосовували нетарифні заходи. Тарифний еквівалент нетарифних заходів розраховувався на основі середніх світо­вих ринкових цін для товару, що є об’єктом нетарифних заходів, його гарантованої ціни в імпор­туючих країнах. Тарифні ставки, одержані в результаті такої тарифікації, так само, як і тарифи, що застосовуються до інших товарів, виявилися «пов’язаними».

Зобов’язання тарифікувати кількісні обмеження не поширюються на країни, що розвиваються. У такій ситуації, відповідно до положень ГАТТ, їм дозволяється зберігати або вводити такі обмеження. Однак від країн, що розвиваються, вимагалося «зв’язати» свої тарифи, проте країни, які розви­ваються, найчастіше пов’язували ставки на максимальному рівні, який був вищим, ніж поточні та­рифні ставки.

Крім високого рівня захисту аграрного ринку недоречності в міжнародній торгівлі сільсько­господарськими товарами викликаються практикою субсидування, переважно в розвинутих країнах. Водночас протягом багатьох років ГАТТ розробляло правила для субсидій за промисловим товарами, проте розробити порядок виділення субсидій у сільському господарстві в його рамках не вдавалося. В Угоді про сільське господарство зроблено спробу уведення правил із субсидування сільськогоспо­дарської продукції.

Ці правила відрізняються від тих, що застосовуються до промислових товарів. Угода СОТ про субсидії та компенсаційні заходи  [6] регулює промислові субсидії, підрозділяє їх на три категорії: сині, жовті й зелені. Сині субсидії – це ті, які заборонені. До них належать експортні субсидії. Жовті субсидії – це субсидії, які дозволяються, але дають імпортуючим країнам право на певні міри у відповідь. Зелені субсидії – це субсидії, які дозволяються без усяких наслідків для експортера. В Угоді про сільське господарство червоних або заборонених субсидій немає, є тільки зелені й жовті.

Стаття 5 Угоди про сільське господарство встановлює спеціальну систему захисних заходів сто­совно торгівлі сільськогосподарськими товарами, яка відмінна від системи, що діє в рамках Угоди про захисні заходи. Ця стаття дозволяє будь-якій країні увести додаткове мито щодо товарів, за якими нетарифні заходи були перетворені в мита, у разі, якщо вартість імпорту перевищить так званий «критичний» рівень або ціна на цей товар виявиться нижчою від критичного рівня. Таке мито встановлюється в розмірі не вище 1/3 від рівня діючого мита й може застосовуватися тільки до кінця року, у якому воно було введено. Під критичною ціною розуміється середня довідкова ціна на імпор­то­ваний товар за період 1986-1988 рр. Критичний рівень імпорту визначається як частка імпорту відносно до середнього споживання товару за три попередніх роки. Країни - члени СОТ, використовуючи захисні заходи щодо Угоди про сільське господарство, не повинні вдаватися до угоди із захисних заходів стосовно тих самих товарів і в той же час [7, с. 31].

Щодо сільськогосподарських товарів основні характеристики зобов’язань стосовно доступу на ринок, прийняті країнами за результатами Уругвайського раунду, можна підсумувати таким чином:

– усунення нетарифних заходів через процес тарифікації; зв’язування тарифів після тарифікації;

– зобов’язання щодо скорочення експортних субсидій за вартістю й за обсягом;

– зобов’язання щодо зменшення внутрішньої підтримки на основі поєднаного показника.

Висновки й перспективи подальших досліджень. Отже, прийняття Угоди про сільське госпо­дарство внесло в міжнародну торгівлю певну стабільність і передбачуваність. І з цього погляду, участь України в СОТ значно звузила можливості для довільних дій стосовно національних експор­те­рів на світовому ринку, накладаючи водночас на нашу державу всі вищеназвані зобов’язання.

Джерела та література

  1. Генеральна угода з тарифів і торгівлі, від 15.04.1994 [Електронний ресурс]. –  Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/981_003/page

  2. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, від 15.04.1994 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ aws/show/981_018

  3. Tangermann S. Implementation of the Uruguay round agreement on agriculture by major developed countries. – UNCTAD. – 1995. – Р. 27–35.

  4. Угода про сільське господарство, від 15.04.1994 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://zakon. rada.gov.ua

  5. Марракеська декларація, від 15.04.1994 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/981_001

  6. Угода про субсидії і компенсаційні заходи, від 15.04.1994 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/981_015

  7. OECD. Agricultural Policies in OECD Countries // Monitoring and Evaluation. OECD. – Paris, 2001. – P. 41.

Духневич А. Регулирование международной торговли сельскохозяйственными товарами в рамках Всемирной торговой организации. В статье проводится теоретическое исследование правового регули­рования роли и места сельского хозяйства в условиях Всемирной торговой организации, а также место между­народной торговли и формы её регуляции в международном праве. Доводится, что сельскохозяйственные товары, в отличие от услуг, являются продуктами труда, которые физически пересекают национальные гра­ницы. В системе ВТО они выделяются отдельно из-за своей особой природы и роли в развитии между­народной торговли. Это отличие заключается в особенностях производственного процесса в сельском хозяйстве, постоянном спросе на продукты, которые обеспечивают ежедневные естественные потребности человека, а также в важной роли, которую играет агропромышленный сектор в истории, культуре и экономике многих обществ. Исследуются нормативно-правовые акты, роль и значение международной торговли сельскохо­зяйственной продукцией для современных международных отношений, формы её регулирования. Рассматри­ваются вопросы повышения уровня стандартов производства и управления в агропродовольственном секторе.

Ключевые слова: ВТО, торговля, ГАТТ / ВТО, государства - члены ВТО, гармонизация, правовые нормы ВТО.

Duсhnevych A. Regulation of International Agricultural Trade Within the Framework of the World Trade Organization. The paper deals with the theoretical study of the legal regulation of the role and place of agriculture in the World Trade Organization, as well as a place of international trade and the main forms of its regulation by international law. The agricultural commodities, as opposed to services, are regarded to be the products of labor which are physically cross national borders. Such products are defined separately within the WTO system due to special nature and role in the development of international trade. This difference lies in the peculiarities of the agriculture production process and the constant demand for products that provide daily natural human needs as well as an important role played by the agricultural sector in the history, culture and economy of many societies. We study the regulations, the role and importance of international agricultural trade in modern international relations, its forms of regulation. The major issues of improving standards of production and management in the agricultural sector are examined.

Key words: WTO, trade, GATT / WTO, the WTO Member States, harmonization, WTO law.

 


 © Духневич А., 2013

Категорія: РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛІСТИКИ | Додав: event (02.05.2015)
Переглядів: 1040 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
ВІДПОВІДАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР
Крикунов Олександр Вікторович
4025 м. Луцьк
вул. Винниченка, 30



+38 (0332) 240411 ipsnu2013@gmail.com
Мапа
sample map