Головна » Статті » 2013 \ № 1 » РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНЕ, АДМІНІСТРАТИВНЕ, ІНФОРМАЦІЙНЕ ТА ФІНАНСОВЕ ПРАВО

В. Кравчук Формування суддівського корпусу в Україні та Польщі: порівняльно-правовий аналіз

УДК  342.56:347.962

 В. Кравчук

Формування суддівського корпусу в Україні та Польщі: порівняльно-правовий аналіз

У статті проаналізовано вітчизняне та польське законодавство про судоустрій і статус суддів, узагальнено наукові підходи до розуміння категорії «суддівський корпус» у конституційному праві України та Польщі, розглянуто процедури обрання й призначення суддів на посади. Обґрунтовано висновок про те, що суддя є центральним суб’єктом судової влади.

Ключові слова: правовий статус суддів, суд, суддівський корпус, суддя, Україна, Польща.

Постановка наукової проблеми та її значення. Формування в Україні демократичної, правової держави неможливе без належного забезпечення та функціонування правосуддя. Організаційно-пра­вовий механізм правосуддя є не що інше, як результат історичного розвитку конкретного су­спільства, а тому його неможливо запозичити з іншого суспільства, навіть найбільш прогресивного. Правосуддя для кожного суспільства та держави є самобутнім, тому може розвиватися лише в умовах, що сприймаються суспільством. Безумовно, ядром організаційно-правового механізму пра­восуддя є суддя, а особливо його конституційно-правовий статус.

У міру розвитку вітчизняної й зарубіжної науки конституційного права стає очевидним, що при розгляді питання про роль і місце суддів у судовій владі недостатньо обмежуватися лише аналізом вимог, які пред’являються до суддів, принципів діяльності суддів, їхніх функції, прав та обов’язків, а також гарантій їхньої діяльності. Потрібно залучати до цього аналізу й інші, закріплені Консти­туціями й законодавчими актами елементи. Це стосується порядку обрання та призначення суддів на посади.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Питання призначення та обрання суддів на посади пере­важно розглядались у роботах, присвячених судоустрою й судочинству, такими вітчизняними та польськими вченими й практиками, як В. Бринцев, І. Войтюк, В. Городовенко, B. Долежан, А. Зака­люк, І. Марочкін, Л. Москвич, І. Назаров, В. Нор, С. Подкопаєв, C. Прилуцький, В. Сердюк, Л. Ско­мороха, В. Стефанюк, О. Томкіна, Д. Фіолевський, В. Шишкін, Н. Юзікова й ін. (Україна), Й. Гу­довський, Т. Ерецінський, М. Зубік, Й. Івульський, К. Пясецький та ін. (Польща). Крім того, до зазна­ченої теми зверталися й інші зарубіжні науковці, а саме: Ж. Коновалова, І. Мартинович та ін. (Білорусь), Г. Єрмошин, В. Жуйков, М. Клєандров, В. Лебедєв, І. Михайловська, Т. Морщакова, В. Пейсіков, І. Петрухін й ін. (Росія), Шелдон Голдман, Пенні Дж. Вайт, Вільям Г. Ренквіст та ін. (США),                 Д. Жардель й ін. (Франція).

У науці конституційного права до питання обрання та призначення суддів на посади частково звертались у своїх дослідженнях такі вчені-конституціоналісти, як З. Гладун, В. Єгорова, В. Жу­равський, В. Копейчиков, В. Кравченко, В. Мелащенко, М. Оніщук, В. Погорілко, О. Скрипнюк, О. Совгиря, Ю. Тодика, В. Федоренко, О. Фрицький, Ю. Шемшученко, Н. Шукліна та ін. (Україна), М. Баглай, М. Вітрук, Б. Габрічидзе, Р. Єнгібарян, О. Кутафін, С. Павликов, В. Чиркін й ін. (Росія),           Г. Василевич, В. Кодавбович, В. Круглов та ін. (Білорусь), Б. Банашек, Л. Гарліцкі й ін. (Польща).

Формулювання мети та завдань статті. Мета статті – пошук і виявлення шляхів розв’язання актуальних теоретичних та практичних проблем формування суддівського корпусу в Україні й Польщі з урахуванням позитивного досвіду останньої.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У кон­сти­туціях, як правило, сформульовані загальні елементи правового статусу суддів. До них належать вимоги, які пред’являються до суддів; порядок призначення; принципи їхньої діяльності; підстави та порядок припинення повноважень й ін. Такі елементи, як права та обо­в’язки суддів, їх право­су­б’єктність; присяга суддів, гарантії їхньої діяльності; підстави й поря­док при­тягнення суддів до юри­дичної відповідальності, регулюються, зазвичай, законо­давчими актами, які закріплюють органі­зацію судової влади та статус суддів.

Конституція України 1996 p., Закон України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. (далі – За­кон) й інші нормативні акти не містять чіткого розуміння поняття «правовий статус судді». Однак у ст. 51 Закону, яка називається «Статус судді», зазначається, що «Суддею є громадянин України, який, відповідно до Конституції України та цього Закону, призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України й здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної  юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді» [1].

Призначення суддів ґрунтується на юридично регламентованій процедурі професійного відбору, якій, зі свого боку, передують спеціальна професійна підготовка та строгі правила проходження суддівської кар’єри.

Після проголошення незалежності України розвиток суспільних відносин наполегливо вимагав змін порядку призначення та обрання суддів на посади.

На сьогодні механізм призначення суддів на посади регламентується положенням статті 128 Конституції України, яка передбачає, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснює Президент України. Подальшого розвитку це положення набуло в главі другій «Призначення на посаду судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [1].

Призначення на посаду судді вперше регулюється статтею 66 Закону та включає такі стадії: 1) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів й опублікування такого оголошення в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»; 2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви й документів, визначених Законом; 3) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на основі поданих кандидатами на посаду судді документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом; 4) складання особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед Вищою квалі­фікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права; 5) направлення кандидатів, котрі успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, для про­ходження спеціальної підготовки в спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації; 6) направлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді після успішного проходження ними підготовки в спеціалізованому юри­дичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України; 7) допуск кандидатів, які успішно пройшли спе­ціальну підготовку, до складання кваліфікаційного іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України; 8) визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рейтингу канди­датів на посаду судді за результатами складання кваліфікаційного іспиту, зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад судді; 9) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у разі відкриття вакантних посад суддів конкурсу на заміщення таких посад серед канди­датів, які перебувають у резерві; 10) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, виходячи з рейтингу кандидата, відповідно до кількості наявних вакантних посад судді, добору серед кандидатів, які взяли участь у конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді юстиції, про призна­чення кандидата на посаду судді; 11) розгляд на засіданні Вищої ради юстиції, відповідно до реко­мендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, питання про призначення кандидата на по­саду судді й внесення в разі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді; 12) прийняття Президентом України рішення про призна­чення кандидата на посаду судді.

Відповідно до ст. 72 Закону, призначення на посаду судді здійснює Президент України на підставі подання Вищої ради юстиції протягом тридцяти днів із дня отримання такого подання.

Стосовно процедури обрання на посаду судді безстроково, то ст. 128 Конституції України закріп­лює положення про те, що всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, у порядку, установленому законом. Закон у главі третій визначає порядок розгляду Верховною Радою України питання про обрання на посаду судді безстроково.

У ч. 2 ст. 74 закону встановлено, що суддя, строк повноважень якого закінчився, за його заявою має бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому.

Частиною 3 цієї ж статті Закону передбачено, що обрання на посаду судді безстроково здійсню­ється в такому порядку: 1) кандидат звертається з письмовою заявою до Вищої кваліфіка­ційної комісії суддів України про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково; 2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про підготовку матеріалів щодо канди­дата на посаду судді безстроково на своєму офіційному веб-порталі та в офіційних засобах масової інформа­ції; 3) Вища кваліфікаційна комісія суддів України перевіряє відомості про кандидата, ура­ховує показники розгляду кандидатом справ; 4) Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймає рішення про рекомендування чи відмову в рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстро­ково й у разі рекомендування направляє відповідне подання до Верховної Ради України; 5) Верховна Рада України відповідно до подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України приймає рішення про обрання на посаду судді безстроково в порядку, установленому законом.

Рішення про обрання кандидата на посаду судді безстроково приймається більшістю від консти­туційного складу Верховної Ради України та оформляється постановою Верховної Ради України. Особа, обрана на посаду судді безстроково, набуває статусу судді з дня набрання чинності відпо­відною постановою Верховної Ради України.

Судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п’яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або його відставки.

Відповідно до ст. 179 Конституції Республіки Польща від 2 квітня 1997 р., судді призначаються Президентом за поданням Державної ради судочинства (Krajowej Rady Sądownictwa) на невизна­чений строк [2]. Державна рада судочинства, реалізуючи конституційно визначені функції, наділена передусім компетенцією, що стосується формування суддівського корпусу, а саме: 1) розглядає кандидатури на посаду судді, подані загальними зборами відповідних судів чи міністром юстиції, та подає Президентові Республіки Польща подання про призначення суддів; 2) розглядає подання про відправлення судді у відставку; 3) дає згоду на подальше зайняття посади суддею, який досяг               65-річного віку [3, с. 681]. Варто зазначити, що в російській юридичній літературі (В. Чиркін) Державну раду судочинства визначає як Всепольську судову раду [4, с. 476].

Отже, основні повноваження Державної ради судочинства пов’язані з кадровими питаннями в судочинстві: вона подає Президентові Республіки Польща подання щодо призначення суддів, приймає рішення про переведення судді на іншу посаду та приймає багато інших рішень що стосуються кадрових питань. Державна рада судочинства надає згоду щодо пропозиції зміни судоустрою й матеріального забезпечення суддів. Крім того, Державна рада судочинства включена в процес законотворчості, а неврахування її висновку може спричинити початок процедури визнання закону неконституційним. Державна рада судочинства також приймає рішення щодо професійної етики суддів (приймаючи, наприклад, Кодекс професійної етики суддів), заслуховує та обговорює інформацію про діяльність судів і проблеми судочинства. У практиці виникло питання, чи рішення Державної ради судочинства щодо кадрових питань мають остаточний характер, чи, із погляду легальності, повинні піддаватися судовому контролю. У рішеннях Вищого адміністративного суду Республіки Польща та Верховного суду Республіки Польща такий контроль визнано допустимим, а ст. 13 Закону про Державну раду судочинства чітко передбачає контрольні повноваження Верховного суду Республіки Польща в таких справах [5, с. 342].

Особливо варто підкреслити, що в Польщі також до виконання функцій судді досить широко залучаються професори або доценти юриспруденції [3, с. 684]. Зважаючи на закріплення на законо­давчому рівні принципу спеціалізації суддів, доцільно було б і в українському законодавстві пе­редбачити можливість залучення до здійснення правосуддя науковців із вченими ступенями канди­дата та доктора наук відповідної спеціальності. Це дало б змогу наблизити юридичну теорію й практику.

Висновки й перспективи подальших досліджень. Дослідивши процедуру формування суд­дівського корпусу в Україні та Польщі, можна зробити висновок, що суддя – центральний суб’єкт судової влади. Саме судді безпосередньо реалізують основні функції правосуддя й від рівня їхнього конституційно-правового статусу залежить авторитет судової влади та ефективність здійснення функції правосуддя.

Використання позитивного зарубіжного досвіду, безумовно, корисне при дослідженні не лише порядку призначення й обрання суддів на посади, а й інших структурних елементів конституційно-правового статусу суддів в Україні (наприклад правосуб’єктність, відповідальність, гарантії діяль­ності й ін.). Порівняльний аналіз українського та польського законодавств щодо цих питань має стати важливим напрямом подальших наукових розробок.

Джерела та література

1.     Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року // Офіційний вісник України. – 2010. – № 55/1. – Ст. 1900.

2. Конституція Республіки Польща від 2 квітня 1997 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://right777.ru/konst.html#id3.

3. Banaszak B. Prawo konstytucyjne. 4 wydanie / B. Banaszak. – Warszawa : Wydawnictwo C.H.BECK, 2008. – 774 s.

4. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран : учеб. пособие / В. Е. Чиркин. – М. : Юристъ, 2008. – 629 с.

5. Garlicki L. Polskie prawo konstytucyjne. – zarys wykladu. 12 wydanie / L. Garlicki. – Warszawa : Wydawnictwo LIBER, 2008. – 438 s.

Кравчук В. Формирование судейского корпуса в Украине и Польше: сравнительно-правовой анализ. В статье анализируются отечественное и польское законодательства о судоустройстве и статусе судей, обобщаются основные научные подходы к пониманию категории «судейский корпус» в конституционном праве Украины и Польше, рассматриваются процедуры избрания и назначения судей на должности. Обосно­вывается вывод о том, что судья есть центральным субъектом судебной власти. Именно судьи осу­ществляют основные функции правосудия и от уровня их конституционно-правового статуса зависит авторитет судебной власти и эффективность осуществления функции правосудия. Использование позитивного зарубежного опыта, безусловно, полезно для исследования не только порядка назначения и избрания судей на должности, но и других структурных елементов конституционно-правового статуса судей в Украине (например право­субъектность, ответственность, гарантии деятельности и других).

Ключевые слова: правовой статус судьи, суд, судейский корпус, судья, Украина, Польша.

Kravchuk V. The Formation of the Judicial Case in Ukraine and Poland: the Comparative Legal Analysis. In the article the national and Polish legislation of the judicial system and status of judges are examined, basic scientific approaches to the understanding of «judicial case» in the constitutional law of Ukraine and Poland are generalized, procedures for the election and appointment of judges are considered. The article substantiates a conclusion the judge is the central subject of the judiciary. Judges perform the basic functions of justice and the judicial authority and effectiveness of the judicial functions depends on the level of their constitutional and legal status. Using positive foreign experience is undoubtedly helpful for studying not only the order of appointment and electing judges, but also other structural elements of the constitutional and legal status of judges in Ukraine (for example,  responsibility, guarantees of their activities and other).

Key words: legal status of judges, court, judiciary, judge, Ukraine, Poland.

 


© Кравчук В., 2013

Категорія: РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНЕ, АДМІНІСТРАТИВНЕ, ІНФОРМАЦІЙНЕ ТА ФІНАНСОВЕ ПРАВО | Додав: event (01.05.2015)
Переглядів: 183 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
ВІДПОВІДАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР
Крикунов Олександр Вікторович
4025 м. Луцьк
вул. Винниченка, 30



+38 (0332) 240411 ipsnu2013@gmail.com
Мапа
sample map