О. Кваша
  доктор юридичних наук, професор, 
     старший науковий співробітник
 відділу проблем кримінального права, 
         кримінології та судоустрою
            Інституту держави і права 
імені В. М. Корецького НАН України

Новий  науковий  підхід  до  проблеми 
 тлумачення кримінального закону України 

(рецензія на монографію Зої Аполлінаріївни Загиней 
«Кримінально-правова герменевтика». – К.: АрТек, 2015. – 380 с.).

Розвиток сучасного суспільства, пошук нової парадигми правового регулювання ставлять перед юриспруденцією проблеми, які неможливо розв’язати без філософського аналізу сучасного стану та ймовірних майбутніх змін правової системи. Останнім часом спостерігається криза теорії тлумачення, що пов’язана з пошуком науковцями того методу, який здатний комплексно вирішити питання належної об’єктивації наміру законодавця у тексті нормативно-правових актів. Тобто, методу, який об’єднуватиме концепції нормотворчої техніки; тексту нормативно-правових актів та його змістовної еквівалентності; методів розуміння та тлумачення; експертології текстів нормативно-правових актів як способу виявлення у ньому недоліків. Таким методом є юридична герменевтика, яка може і повинна стати невід’ємною частиною кримінально-правової доктрини.
За текстом монографії чітко простежується ідея праці – розроблення доктринального тлумачення та розуміння тексту кримінального закону України. Реалізація цієї ідеї відбувається передусім через аналіз засобів та прийомів нормотворчої техніки, а також формулювання її правил при конструюванні кримінально-правових норм, виробленні правил їх герменевтики та, насамкінець, визначення основних напрямів удосконалення вітчизняного кримінального законодавства України. 
Перший розділ книги присвячений концептуальним основам дослідження кримінально-правової герменевтики. Його відкриває доволі ґрунтовний опис історико-правових підходів до розуміння юридичної герменевтики, запропоновано авторське розуміння кримінально-правової герменевтики як виду юридичної герменевтики, розглянуто тлумачення та розуміння як елементів цього виду герменевтики, а також виокремлено та охарактеризовано функції й принципи кримінально-правової герменевтики. У цьому розділі ключовим є формулювання такої генеральної концепції у межах кримінального права України, як «кримінально-правова герменевтика як конкретно-науковий метод тлумачення у цій галузі», яка складається з таких окремих концепцій: «концепція нормотворчої техніки у галузі кримінального права України»; «концепція тексту кримінального закону України та його змістовної еквівалентності»; «концепція методів розуміння та тлумачення нормативного змісту кримінального закону України»; «концепція експертології тексту кримінального закону України». Окрім того, Зоя Аполлінаріївна розглядає кримінально-правову герменевтику як сукупність її елементів (розуміння та тлумачення), що поділяється на види (текстуальну та контекстну), проявляється на науковому, правозастосовному та буденному рівнях, передбачає розуміння нормативного змісту кримінального закону України, об’єктом якої є текст та контекст кримінального закону України, а предметом – текст цього закону. 
Досить цікавим є підхід автора до виокремлення елементів кримінально-правової герменевтики: тлумачення та розуміння. Автор монографії доходить висновку, що розуміння як елемент кримінально-правової герменевтики – це мисленнєва діяльність суб’єкта, спрямована на осмислення нормативного змісту тексту кримінального закону України на основі попередніх знань особи, а також результат такої діяльності, який полягає у власне розумінні або нерозумінні нормативного змісту цього закону, а тлумачення – це пізнавальний, розумовий процес, спрямований на розуміння (з’ясування, інтерпретацію) нормативного змісту кримінального закону України, а також його роз’яснення іншим суб’єктам, у результаті чого досягається розуміння нормативного змісту тексту кримінального закону України.
У рецензованій науковій праці Зоя Аполлінаріївна робить висновок, що кримінально-правова герменевтика здійснюється із дотриманням принципів законності, суб’єктивно-об’єктивного характеру,  контекстної інтерпретації, герменевтичного кола та детально характеризує кожен з них.

У другому розділі монографії приділяється увага засобам та прийомам побудови тексту кримінального закону України та їх значення для кримінально-правової герменевтики. Автор ґрунтовно та всебічно аналізує точки зору науковців з приводу найменування та розуміння нормотворчої техніки як у загальній теорії права, так і у кримінально-правовій доктрині. Відштовхуючись від власного розуміння понять «юридична техніка», «законодавча техніка», «нормопроектувальна техніка», «нормотворча техніка» та спираючись на фундамент загальної теорії права, автор пропонує використовувати останній термін та розуміє під нормотворчою технікою методику об’єктивації кримінально-правової норми у його тексті за допомогою системи засобів, прийомів та  правил адекватного вираження нормативного змісту з метою забезпечення якості кримінального закону України. Її елементами виокремлюються засоби, прийоми та правила. Далі Зоя Аполлінаріївна детально аналізує такі засоби нормотворчої техніки, як юридичні конструкції, законодавчі (легальні) дефініції, а також примітки статей Кримінального кодексу України (КК України). Автор виокремлює значення кожного з цих прийомів для кримінально-правової герменевтики. 
У межах другого розділу окрім загальнотеоретичних підходів до окреслених проблем аналізуються та вирішуються такі кримінально-правові проблеми: розуміння поняття «підкуп» як суспільно-небезпечного діяння; співвідношення таких предметів злочинів, як «вибухові речовини» та «вибухові пристрої»; кваліфікація перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, якщо це супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування (ч. 2 ст. 365 КК України); визначення моменту закінчення такої суспільно небезпечної дії, як втягнення у злочинну діяльність, а також співвідношення між втягненням та втягуванням»; встановлення моменту закінчення такого суспільно небезпечного діяння, як виготовлення;  встановлення змісту понять «транспортні засоби», «іноземна службова особа»; застосування строків давності за корупційні злочини.
Окрім того, у другому підрозділі запропоновано такі концептуальні положення побудови термінологічного розділу КК України: визначення у ньому кримінально-правових, а в окремих випадках спеціалізованих і галузевих правових понять (які використовуються в іншому значенні) та застосовуються у тексті кримінального закону України; обмежена кількість законодавчих дефініцій; поняття, які можуть роз’яснюватися у термінологічному розділі, повинні принаймні тричі використовуватися у тексті Особливої частини КК України; розміщення розділу наприкінці Загальної частини (Розділ XV1 «Визначення понять у цьому Кодексі»); структурними частинами розділу мають бути статті, які доцільно розташувати в алфавітному порядку (залежно від поняття, зміст якого у ній визначається).
Третій розділ праці присвячено тексту кримінального закону України як предмету герменевтики та формування його поняттєвого апарату. У ньому автор досліджує порядок формування кримінально-правових понять та їх значення для герменевтики кримінального закону України, визначає поняття тексту кримінального закону України та його текстологічні особливості, характеризує такі категорії тексту кримінального закону України, як темпоральність та локальність,  та їх характеристика, а також показує значення правової та антикорупційної експертизи як діяльності щодо виявлення недоліків тексту кримінального закону України. 
Автор, характеризуючи принципи формування поняттєвого апарату КК України, під якими розуміє ті загальні положення, на основі яких відбувається створення модельних кримінально-правових понять і категорій, їхнє адекватне найменування за допомогою термінів (термінологічних зворотів) та визначення їх змісту в законодавчих дефініціях, виокремлює принципи цілісності, структурності, ієрархічності та взаємодії поняттєвого апарату КК з мікро- та макросередовищем. Потім переходить до логічних операцій утворення кримінально-правових понять, серед яких детально аналізує аналіз, узагальнення та обмеження. Розуміючи під кримінальним законом України закон України, який містить кримінально-правові норми, автор висловлює власне бачення щодо співвідношення понять «кримінальний закон України», «закон про кримінальну відповідальність», а також висловлюється з приводу можливого запровадження кримінально-правової категорії «закон про кримінальні правопорушення». Зоя Аполлінаріївна характеризує текст кримінального закону України, під яким розуміє офіційний письмовий документ,  який у знаковій формі фіксує нормативний зміст кримінально-правового припису, складається зі статей, розділів, частин, що об’єднані спільним предметом та методом правового регулювання, а також лінгвістичними та логічними зв’язками. 

У монографії приділено увагу характеристиці таких категорій тексту кримінального закону України, як темпоральність та локальність. Темпоральність, на думку автора монографії, відображає об’єктивний час у тексті кримінального закону України та проявляється у виді набрання та втрати чинності кримінальним законом України, у правових строках, у визначенні часу вчинення злочину, а також у темпоральних оціночних поняттях, повторюваності та тривалості. Локальність проявляється у виді простору кримінального закону України, як сукупності його одиниць (статей, розділів, частин,  заголовків), у визначенні чинності кримінального закону України у просторі, як місце вчинення злочину, характеристика окремих видів покарань, а також описання окремих ознак складів злочинів за допомогою просторових динамічних та статичних термінів чи термінологічних зворотів. Особливо звернемо увагу на те, що Зоя Аполлінаріївна обґрунтовано пропонує ввести у науковий обіг поняття «просторові терміни», що описують просторові характеристики певного явища та які можуть бути динамічними (описувати переміщення певних предметів, осіб у просторі) та статичними (які не пов’язані з переміщення певного предмета, особи у просторі) та пропонує основні правила їх герменевтики. 
У монографії детально проаналізовано визначення моменту набрання та втрати чинності кримінальним законом України, охарактеризовано відмінність між набранням чинності та введенням в дію кримінального закону України. На основі фундаментальних досліджень у царині загальної теорії права автор цієї наукової праці аналізує поняття «правова експертиза» та «антикорупційна експертиза». 
У межах третього розділу дисертації Зоя Аполлінаріївна зупиняється та таких кримінально-правових проблемах та пропонує їх вирішення: розуміння понять «збут», «шантаж», «особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо вона за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання», «житло»; кримінально-правова кваліфікація діянь медичних працівників, яка залежить від визнання їх службовими особами, особами, які здійснюють професійну діяльність з надання публічних послуг або працівника підприємства, установи, організації; розуміння суб’єкта злочину, передбаченого у ст. 354 КК України, з урахуванням змін в його законодавчому формулюванні; розуміння арбітражного керуючого не особою, яка здійснює професійну діяльність з надання публічних послуг, а службовою особою та пропозиція щодо кваліфікації його дій; визначено проблеми встановлення чинності ст. 3661 «Декларування завідомо неправдивої інформації»; охарактеризовано особливості формулювання та розуміння умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; порядок обрахування правових строків, визначених у статтях КК України у конкретних межах; характеристика територіального принципу чинності кримінального закону України у просторі; розуміння поняття «перевезення» та його співвідношення з поняттями «перенесення» та «зберігання»; відмежування таких діянь, як пропозиція та обіцянка неправомірної вигоди; обґрунтування обмеження можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням засудженням за вчинення корупційних злочинів стосується й укладення угод у кримінальному провадженні.
У четвертому розділі монографії приділено увагу кримінально-правовій герменевтиці та змістовній еквівалентності тексту кримінального закону України. У ньому висвітлюються питання характеристиці таких недоліків тексту КК України, як латентність та інформаційна надмірність, визначено особливості герменевтики переліків тексту кримінального закону України, а також оцінних кримінально-правових понять, охарактеризовано правоположення у галузі кримінального права України. Ключовим у цьому розділі монографічного дослідження є розуміння змістовної еквівалентності тексту кримінального закону України, тобто такої його властивість, яка характеризується рівнозначністю нормативного змісту та тексту кримінального закону України (форми), що зумовлює незмінність його змісту навіть у випадку ненормативного перетворення форми. Навколо цього поняття побудований інший матеріал у цьому розділі. Насамперед, Зоя Аполлінаріївна аналізує латентність (імпліцитність) та інформаційну надмірність тексту кримінального закону України. Характеризується позитивні прояви та негативні аспекти кожної з цих властивостей змістовної еквівалентності тексту кримінального закону України. 
Відзначимо підрозділ четвертого розділу, присвячений особливостям герменевтики переліків тексту кримінального закону України. У ньому автор аналізує відповідно відкриті та приблизні переліки. Зокрема, Зоя Аполлінаріївна пропонує розуміти під відкритими переліками один із прийомів абстрактно-казуїстичного формулювання тексту КЗ України, що має приблизний або умовно-приблизний характер та складається з одиниць переліку (конкретизуючого (конкретизуючих) та узагальнюючого термінів (термінологічних зворотів). Запропоновано класифікацію відкритих переліків тексту кримінального закону України з урахуванням різних класифікаційних критеріїв. На прикладі відкритих переліків, що закінчуються узагальнюючим поняття «інші тяжкі наслідки», автор пропонує правила їх тлумачення.
Незважаючи на певну увагу вчених-криміналістів до проблеми використання та тлумачення оцінних кримінально-правових понять, автор приділяє увагу особливостям їх герменевтики. При цьому під оцінними кримінально-правовими поняттями Зоя Аполлінаріївна розуміє поняття з невизначеним змістом, в яких фіксуються найбільш загальні ознаки певних явищ, предметів, конкретизація змісту яких здійснюється суб’єктами, які інтерпретують та застосовують кримінальний закон України. При цьому автор звертає увагу на стандарти цих понять, доцільності їх використання у тексті кримінального закону України в контексті вимоги визначеності у рішеннях Європейського Суду з прав людини.
Окрім того, у четвертому розділі цієї праці висвітлюються такі кримінально-правові проблеми та пропонується їх авторське вирішення: структура кримінально-правової норми-припису і логічної норми; суб’єкт злочину, визначеного у ч. 1 ст. 143 КК України; особливості формулювання та тлумачення умов добровільної відмови співвиконавця злочину; зміст такої форми співучасті, як попередня змова групи осіб; зміст понять «адміністрація установ виконання покарань», «обставини, що обтяжують покарання», «державний діяч», «загибель людей», «безплідність», «отруєння», «масове захворювання людей», «чужа дитина», «злісність», «дані оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, що ганьблять людину», «систематичність»; вади законодавчого формулювання призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання (ст. 69-1 КК України);  зміст поняття «примушування», запропоновано його авторську дефініцію, а також його співвідношення з поняттям «спонукання»;  строки давності за вчинення корупційних злочинів; інші тяжкі наслідки у складах злочинів проти довкілля; зараження вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби як суспільно небезпечне діяння у ст.ст. 130–132 КК України; зміст поняття «особа, яка здійснює професійну діяльність з надання публічних послуг»; розуміння виправданого ризику як обставини, що виключає злочинність діяння; істотна шкода та тяжкі наслідки у складах злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності з надання публічних послуг; тривалий час як кваліфікуюча ознака незаконного позбавлення волі або викрадення людини.
Загалом книга залишає доволі позитивне враження. Вона є цілісною – складно назвати ті питання, які автор незаслужено оминула своєю увагою. Слід визнати, що праця З.А. Загиней є помітним внеском у вітчизняну кримінально-правову доктрину.