27 листопада 2015 р. у м. Києві відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Кримінально-виконавча політика України та Європейського Союзу: розвиток та інтеграція»

Цей захід був проведений з ініціативи Міністерства юстиції України, Державної пенітенціарної служби України, Національної академії правових наук України, Інституту кримінально-виконавчої служби, Всеукраїнської асоціації кримінального права, Кримінологічної асоціації України, Асоціації психологів України, Київського регіонального центру Національної академії правових наук України.

Для дискусії організаторами було запропоновано наступні гостро актуальні проблеми:

Кримінально-виконавча політика та забезпечення прав людини;
Теоретичні проблеми кримінально-виконавчої політики як складової правової політики у сфері протидії злочинності. Взаємозв’язок кримінально-виконавчої політики з іншими складовими політики у сфері боротьби зі злочинністю;
Психологічні та/або педагогічні проблеми виконання та інтеграції різних систем покарання;
Проблеми запровадження і розвитку пробації та капеланства;
Проблеми професійної підготовки фахівців у відомчих навчальних закладах;
Ресоціалізація засуджених. Національні превентивні й компенсаційні засоби захисту в разі неналежного поводження в місцях позбавлення волі: організаційно-правові засади;
Зарубіжний досвід функціонування пенітенціарних систем.
Учасниками конференції стали відомі науковці та практичні працівники з Австрії, Польщі, Словаччини, Данії, Фінляндії та України, представники від ООН.

У конференції взяли участь більше як 200 учасників, з яких 54 доктори наук та 100 кандидатів наук з різних галузей. Наукову спільноту на конференції представляли: д.ю.н., професор, академік НАПрН України Скрипник О. В.; д.ю.н., професор, академік НАПрН України, член-кореспондент НАПН України, заслужений юрист України Костицький М. В.; д.ю.н., професор, член-кореспондент НАПрНУкраїни, завідувач сектору Інституту законодавства Верховної Ради України Ярмиш О. Н.; д.п.н., професор, академік НАПН України, заслужений юрист України, директор Інституту корекційної педагогіки і психології Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова Синьов В. М.; д.ю.н., професор, член-кореспондент НАПрН України, член Президії Всеукраїнської асоціації кримінального права, професор кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ Шакун В. І.; д.п.н., професор, академік НАПН України, директор Інституту психології ім. Г. С. Костюка Академії педагогічних наук України Максименко С. Д.; д.ю.н., професор, проректор Національної академії внутрішніх справ Чернявський С. С.; д.ю.н., професор, начальник департаменту аналітичної роботи та організації управління МВС України Вербенський М. Г.; д.ю.н., професор, заслужений юрист України, проректор з навчально-педагогічної роботи Класичного приватного університету – Директор Інституту права імені В. Сташиса Денисова Т. А. та багато інших почесних гостей цього заходу.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки на конференції представляли д.ю.н., професор Яцишин М. М., аспіранти кафедри теорії та історії держави і права І. Левчук, К. Леміщак.

Від іноземних науковців виступили: Зенон Ясінський, доктор габілітований, професор надзвичайний, Історико-педагогічного факультету Інституту педагогічних наук Опольського університету; Данута Ковальчик, доктор габілітований, професор надзвичайний Історико-педагогічного відділу Інституту педагогічних наук Опольського університету; Пьотр Хомчинські, доктор габілітований, доцент кафедри соціології організації та управління Економіко-соціологічного факультету Інституту соціології Лодзького університету, Вольдемар Гайда, доктор економічних наук, ректор Вищої школи економіки у Варшаві.

Особливий інтерес у присутніх викликала доповідь Ігоря Куценка, директора сектору превенції і терапії наркоманії ООН, професора психіатрії Каліфорнійського університету Сан-Дієго (США), який виступав у рамках роботи місії ООН.

Увагу усіх учасників привернула доповідь д.ю.н., професора Ярмиша О. Н., який є єдиним постійним  учасником  усіх  дев’яти  науково-практичних  заходів з  проблематики  реформування кримінально-виконавчого законодавства та системи виконання покарань в Україні.

Практичні аспекти реалізації державної політики у сфері виконання покарань активно обговорювалися за участі голови підкомітету з питань діяльності Державної пенітенціарної служби Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Юрія Мірошниченка, керівника Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України Олександра Букалова та Голови ВГО «Асоціація ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України» Івана Штанька.

Польським і словацьким досвідом роботи у сфері пробації, ув’язнення, безпеки та протидії корупції поділилися: директор Агентства розвитку Східної Європи Джозеф Жатко; полковник, Директор Пенітенціарного Бюро – Центрального Управління Служби Ув’язнення Анджей Ленчук, старший професійний куратор Районного суду м. Еблонг Юстина Кароляк; керівник управління суспільних справ Міської адміністрації м. Ленборк Славомір Тутаковскі.

Матеріали наукових досліджень учасників було видано у збірнику конференції.

Завершився захід обговоренням результатів роботи та прийняттям Рекомендацій конференції «Кримінально-виконавча політика України та Європейського Союзу: розвиток та інтеграція», які повністю наводимо нижче.

Рекомендацій конференції

«Кримінально-виконавча політика України та Європейського Союзу:

 розвиток та інтеграція» (м. Київ, 27 листопада 2015 р.)

Учасники конференції виражають спільне бачення необхідності реформування кримінально-виконавчої системи України. Гостра необхідність змін у цій сфері зумовлена, по-перше, новою стратегією розвитку державної політики у сфері виконання покарань, де акцент переноситься з карально-режимної діяльності на ресоціалізаційно-адаптивну.

По-друге, інтеграційними процесами сьогодення, тісним співробітництвом із світовою спільнотою, зокрема, підписанням Україною угоди про Асоціацію із Європейським Союзом, що висуває перед Державною пенітенціарною службою нові вимоги до змісту та форми діяльності, професіоналізму персонала.

По-третє, тим, що система виконання покарань та попереднього ув’язнення ще зберігає риси адміністративно-каральної системи радянських часів. Таким чином, необхідна зміна попередньої парадигми «кари» на пенітенціарну парадигму каяття, примирення та виправлення. Така зміна можлива через максимальне застосування реабілітації та ре соціалізації засаджених.

Розглянувши та обговоривши актуальні проблеми кримінально-виконавчої політики України, науки кримінально-виконавчого права і практики виконання покарань, учасники міжнародної науково-практичної конференції «Кримінально-виконавча політика України та Європейського Союзу: розвиток та інтеграція» констатують, що наразі вже окреслені деякі напрями реформування вітчизняної пенітенціарної системи, як от:

- об’єднання зусиль науковців та практиків для оновлення та узгодження кримінально-виконавчого законодавства;

- реалізація державної політики у сфері виконання покарань має здійснюватися із врахуванням досвіду Європейського союзу у пенітенціарній сфері (взяти за магістральний напрям розвитку ресоціалізаційно-адаптивну політику виконання покарань, якісне оновлення персоналу та підготовка професійних кадрів, створення системи перепідготовки кваліфікації і урахуванням вимог концепції безперервної освіти, інформаційно-комунікаційних технологій, актуалізація проблеми дотримання прав людини у пенітенціарній системі України, прозорість функціонування системи);

- забезпечення належного контролю громадянського суспільства за діяльністю установ виконання покарань.

Водночас учасники конференції визнають, що сьогодні в Україні реалізація багатьох програм, концепцій і науково обґрунтованих пропозицій не може бути здійснена через брак ресурсів, які потрібно вкладати в реформування кримінально-виконавчої системи. Потребує розвитку міжвідомчий підхід до виконання покарань із залученням всіх зацікавлених органів держави та місцевого самоврядування. Всі наявні проблеми ускладнюються також зовнішньою агресією проти України.

Вислухавши та узагальнивши пропозиції науковців, практиків і міжнародних експертів щодо розв'язання проблем кримінально-виконавчої політики України, науки кримінально-виконавчого права і практики виконання покарань, конференція вважає за необхідне відзначити про таке:

1. У сфері вдосконалення кримінально-виконавчої (пенітенціарної) політики

Перспективними напрямами вдосконалення кримінально-виконавчої політики можуть бути, зокрема:

1) наукові дослідження інтегративних зв'язків кримінально-виконавчої політики з освітньою, гуманітарною, правоохоронною політикою, державною політикою у сфері охорони здоров'я, зайнятості населення тощо;

2) з метою узгодження нормативних приписів відповідного законодавства системні дослідження положень Кримінального, Кримінального процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України, Законів України «Про пробацію», «Про соціальні послуги» та інші;

3) порівняльно-правові дослідження законодавства у пенітенціарній сфері держав-членів Європейського Союзу;

4) вивчення й узагальнення історичного та сучасного досвіду різних країн світу щодо приватизації комунальних об'єктів у сфері виконання покарань;

5) організаційне вдосконалення соціальної адаптації осіб, звільнених від відбуття покарання, що має здійснюватися у трьох напрямах: реформа кримінально-виконавчої системи України в частині соціальної адаптації та ресоціалізації засуджених; чітка регламентація всіх сторін надання соціальної допомоги і здійснення соціального контролю в період адаптації; створення єдиної структури та центрів соціальної адаптації на місцях (ці проблеми також потребують якнайшвидшого наукового забезпечення);

6) тенденція розширення практики застосування та виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, вдосконалення механізму виконання покарань у виді виправних та громадських робіт;

7) оптимізація і диференціація концентрації виправних колоній у межах території країни, запобігання значній концентрації колишніх в'язнів на території окремих регіонів;

8) у зв'язку із запровадженням у кримінальне процесуальне законодавство таких понять, як «кримінальне правопорушення», «кримінальний проступок», постала необхідність відповідних наукових розробок у сфері кримінально-виконавчого права.

2. У сфері вирішення соціально-психологічних питань кримінально-виконавчої політики щодо неповнолітніх правопорушників

В Україні має бути впроваджена ювенальна юстиція. Це дозволить зробити кардинальні зміни у підходах до ресоціалізації неповнолітніх правопорушників, які потрібні для того, щоб реформувати пенітенціарну систему за міжнародними стандартами. Відповідно до цих стандартів неповнолітнього рекомендується направляти до виправного закладу лише за виняткових обставин і на необхідний строк. Застосування ув'язнення для неповнолітнього потребує широкої участі різних органів і організацій, які мають працювати в таких напрямах:

1) необхідність забезпечення громадського порядку і суспільної безпеки, захисту потенційних жертв правопорушень, які вчиняються неповнолітніми, враховуючі їх вікові психофізіологічні особливості;

2) дотримання  принципу невідворотності покарання, оскільки саме невідворотність відповідальності, а не суворість покарання, має бути основним принципом порядку в суспільстві;

3) застосування індивідуального підходу до особистості неповнолітнього;

4) впровадження політики запозичення установами виконання покарань соціальних послуг у відкритому суспільстві.

3. У сфері виконання покарання і звільнення від відбування покарання

1) такі надзвичайно чутливі для суспільства питання, як застосування помилування, мають бути врегульовані виключно законом, а не положенням, що затверджується Указом Президента України. У зв'язку з цим необхідно розробити і прийняти Закон України «Про застосування помилування в Україні»;

2) узгодження строків виконання указів Президента України про помилування, що зараз забирає багато часу через формальний бік документаційного супроводу. Цей недолік можна було б усунути шляхом запровадження використання електронного цифрового підпису Глави держави в системі  електронного врядування;

3) необхідність чіткого законодавчого врегулювання питань про застосування примусового лікування щодо засуджених до позбавлення волі, які страждають на алкоголізм чи наркоманію;

4) Закон України «Про пробацію» від 5 лютого 2015 р. видається недосконалим і потребує відповідних коректив. Положення щодо інституту пробації мають бути імплементовані в Кримінальний, Кримінально-виконавчии та Кримінальний процесуальний кодекси України;

5) удосконалення механізму соціального контролю за поведінкою умовно-достроково звільнених з боку кримінально-виконавчої системи. Ця проблема є складовою загальної проблеми щодо створення ефективної системи соціального контролю за звільненими від покарання із випробуванням, засудженими, яким призначено альтернативні покарання, за умовно-достроково звільненими. Шляхом вирішення цієї проблеми може бути розвиток всіх видів пробації в Україні;

5) вивчення питання та законодавче обґрунтування можливості до осіб, які засуджені до довічного ув'язнення, умовно-дострокового звільнення;

6) доступ ув'язнених до медичної допомоги, в тому числі і психологічної, запобігання суїцидів та ризикованої поведінки;

7) дотримання прав дитини (малолітньої або яка ще не народилася), мати якої є ув'язненою або слідчозаарештованою.

4. У сфері забезпечення якісної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу кримінально-виконавчої системи

1) Створити єдину систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації різних категорій працівників служби за єдиними навчальними планами та програмами з метою перезарахування навчальних модулів за вимогами Болонського процесу;

2) здійснювати розрахунки щодо прогнозу та замовлення необхідної для пенітенціарної служби України кількості бакалаврів, магістрів, з урахуваням вимог до реформування служби та прийняття Закону України «Про пробацію»;

Враховувати зміни чинного законодавства, зокрема у звязку з прийняттям Законів України щодо пробації та капеланства. розглянути можливість відкриття спеціальностей га спеціалізацій, виходячи із потреб у фахівцях Служби пробації, капеланах тощо;

3) з урахуванням потреби кримінально-виконавчої системи України у фахівцях за напрямом підготовки «психологія», «педагогіка», «соціальна робота», орієнтація в системі підготовки працівників саме на ці спеціальності;

4) забезпечення безперервності професійного навчання персоналу, зокрема засобами самоосвіти та дистанційного навчання  із залученням інформаційно-комунікаційних технологій, створення методичної бази для самостійної освітньої діяльності персоналу за напрямами мінімальних стандартів знань, розробка цих мінімальних стандартів знань;

5) створення мережі інформаційних ресурсів для підтримання професійної компетентності у всіх необхідних напрямах, підтримання релевантності та актуальності інформації на цих ресурсах, забезпечення технічного доступу до цих ресурсів;

6) розробка мотиваційних механізмів для здійснення персоналом освіти впродовж життя (пряма залежність службового просування, матеріального забезпечення та атестації працівника за рівнем його освіченості).